В Чернігівському обласному художньому музеї імені Г.П.Галагана відкрилася виставка гравюр видатного художника Георгія Малакова – ілюстрації до славетного «Декаморону» Боккаччо, адже родина Малакових є однією з фундаторів закладу. Якраз у цьому році виповнюється 700 років від дня народження Боккаччо, а художнику Георгію Малакову виповнилося б 85. Брат Дмитро подарував художньому музею одну з робіт Георгія – ілюстрацію до поеми Лесі Українки «Роберт Брюс – король шотландський».
Старобілоуський музейно-історичний комплекс відкрився як юридична особа торік, але фактично працює з 2008-го на місці садиби дворян Силичів та Березовських. Головною метою Старобілоуського історичного комплексу, що віднедавна постав на чернігівських теренах, є відновлення родоводів елітної частини суспільства нашого краю — дворянства, інтелігенції, аби повернути з небуття чи й забуття той величезний пласт високої традиційної культури і духовності, яка була притаманна минулим поколінням українців, зокрема, й чернігівцям. Займається музей і науковою роботою.
Так, у Старобілоуських історичних читаннях постійно беруть участь митці й науковці з багатьох міст України. За активну участь в організації роботи музею-садиби групу громадських волонтерів нагороджено грамотами від голови Чернігівської облдержадміністрації. Це – Надія Галковська, поетеса, голова Чернігівської міської «Просвіти» та голова Музейної ради; Ганна Галковська – секретар Музейної ради; Іван Круш, співак, заслужений артист України; Тетяна Ончукова, викладач Чернігівського музичного училища; Анатолій Данилевський, заслужений діяч мистецтв України; Володимир Горленко, композитор, викладач Чернігівського музичного училища ім. Ревуцького. За участі всіх номінантів відбувся концерт. Звучала авторська поезія і музика. Поетеса Надія Галковська під час презентації прочитала разом із донькою Ганною власний вірш «Зимове ретро», присвячений цій події. Зимове ретро Поміж століть гостюємо у предків, На чашку чаю завітавши уві сні. О, як смакує ця духм`яна тарталетка, Як погамовує тривоги тнавісні! В каміні жевріє березове поліно. Над книгою виблискує пенсне. І юна панна йде до піаніно – З – під пальців елегійний спів Массне, Заповнюючи затишок вітальні, В портьєрах залишається навік. І разом з тихим, лагідним вітанням Тут ожива патріархальний вік… А за вікном вселенська хуртовина Вкриває снігом забуття Це осяяння пам`яті, й провина, Мов Ангел роду, лине крізь життя.
Олена Малишко–Березовська
Опубліковано на сайті http://www.hvilya.com